Літня пора – час відпусток та відпочинку, тому було вирішено таки вирватися кудись на теплий, сонячний морський берег хоча б на тиждень. Хоча б в вересні – добре, що наші дні народження припадають на один тиждень, можна одним заходом відсвяткувати двох зайців.
Виходячи із трьох основних факторів:
- вартість проживання/харчування/квитків;
- як легко туди буде добратися із Братислави (бо це ж не Рим, до якого ведуть усі дороги);
- розвинута «транспортна розв’язка» – бо само собою, на одному місці тиждень ніхто сидіти не збирався (навіть із моєю вродженою лінню та важкопідйомністю це було зрозуміло);
в кінці-кінців, була вибрана Італія, регіон Апулія, місто Барі (наголос на перший склад, як ми дізналися там).
Квитки в одну сторону коштували 30 євро, літаком від Wizzair. Взагалі, варто згадати одну цікаву деталь. Лоукостери – це такі лоукостери… У них своєрідна політика щодо проданих квитків. Що це означає? А те, що просто так повернути квитки в касу, якщо раптом ви передумали летіти, не так і просто. Для Wizzair єдина поважна причина неявки на рейс – це похорони близького родича; а в усіх випадках політика наступна: відміна польоту – штраф 60 євро, неявка на рейс – штраф 100 євро. В Ryanair заправляють «пацани пожоще», і відмінити політ не можна; є лише поняття неявки на рейс, і штраф 100 євро. Звичайно, це стосується квитків з уже підтвердженням, тобто оплачених – але просто забронювати, і не заплатити «не так-то й просто».
З житлом спочатку були проблеми, оскільки сайт Booking вперто не хотів видавати нам прийнятне житло в Барі – було багато варіантів у містах біля нього, але це означало додаткові години подорожей до жаданого сонячного берега. Але буквально в останні дні перед поїздкою нам пощастило – «висвітилася» кімната в готелі-пансіонаті Romeo. Порівняно не дорого – 50 євро за двох за ніч, в 5-ти хвилинах від залізничного вокзалу, та і до центру було недалеко.
Отже, коротко кажучи, квитки були куплені, житло замовлене – і ось ми буквально заплигуємо в літак (респект працівниками аеропорту Будапешту, які допомогли нам, оскільки ми запізнювалися на рейс). Півтори годину польоту, і ось вона – Італія.
Підлітаємо )))
Сайт аеропорту Bari Airport доволі інформативний, тому там можна знайти інфу про те, як добратися до самого Барі міським транспортом:
- взяти автобус №16, що їде до Bari Centrale; коштуватиме це 1,5 євро, та займе близько 40 хвилин;
- взяти автобус Tempesta Shuttle Bus – згідно опису, більш комфортний, але коштує таке задоволення 4,5 євро.
Купити квитки можна прямо у водія. Це – виняток, оскільки взагалі, в публічному транспорті, водії не продають квитки, потрібно купувати їх в автоматах.
Зупинку ми знайшли відразу, зліва від виходу була позначена зона Bus, та висіла табличка із розкладом. Автобус приїхав, все цивільно – водію гроші, він вам квиток, і їдемо.
Але – квитки необхідно прокомпостувати. На випадок перевірки, щоб не доказувати потім, що ви не верблюд…
Що спершу кинулося в очі?
Темп дорожнього руху – спочатку це було не так і помітно, але під час піших прогулянок містом, не проходило і хвилини, щоб ми не чули «бібікання» машин. Паркуються водії де попало, і як попало; на світлофорах їдуть «до останнього» – тому картина, де люди переходять дорогу по зебрі поміж стоячих там машин не дивина (на відміну від тієї ж самої Словаччини, чи Австрії). Вони навіть на поліцейських особливо не зважають – але і ті не дуже строгі. Тому це трохи і напрягало, оскільки було зрозуміло, що у водіїв пішоходи не в пошані.
Природа – пальми, сонце (в перші дні), навіть бачили гранатові дерева (дикі люди ми =))).
Люди – дійсно темпераментні, такі, як в фільмах =))
На вокзалах, центральних великих площах, та і взагалі на місцях великого скупчення людей (як в Римі, де повно туристів), завжди стоїть «бобік» із здоровою «пушкою» на борту, та пара серйозних пацанів без почуття гумору із гвинтівками. Як нам сказали пізніше, з’явилися вони на вулицях міста після терактів в Парижі…
Також на вокзалах завжди видно поліцейських (carabineri) – але це не така і дивина, вони кругом патрулють, і в Києві, і в Братиславі, і де завгодно.
Якось так…
Вийшовши на кінцевій зупинці, на вокзалі Барі, ми знайшли нашого Romeo. Пара хвилин формальностей, і нас впустили в номер.
Все точно як на фотографіях. Непогано, але можна було б і краще. Єдина проблема, з якою ми зіткнулися там – це те, що душова якимось чином протікала. Перші пару днів нічого не було, а потім за день могло набігти на підлозі до піввідра води. Але це не смертельно.
Нижче приведу декілька корисних сайтів, які ми використовували при подорожі (інтернет і гугл – це сила):
Сайт погоди, з мапою дощів, і т.д. – Meteoblue.
Сайт залізничної дороги Trenitalia, на якому можна купити квитки, та роздрукувати.
Для розкладу руху автобусів можна встановити додаток Bari Smart, але чесно кажучи, ми ним не користувалися, оскільки в самому Барі можна спокійно подорожувати пішки.
Rome Travel Guide by Triposo – додаток на андроїд, для подорожі по Риму. Взагалі, мені подобаються додатки від Triposo (для Праги, Будапешту) – по ним можна легко орієнтуватися, та знайти те, що потрібно.
Барі – порівняно невелике місто, але є де погуляти, та на що подивитися. Пляж недалеко від центру, піщаний. Важко оцінити, як багато там звичайно відпочиває людей, оскільки нам не повезло з погодою. По суті, сонце ми бачили лише півтори дні в Барі – в день приїзду, та наступного дня. Ввесь інший час, періодично лив дощ, так що позасмагати особливо не вдалося.
В «старій» частині міста (не знаю, як правильно назвати цей район), знаходиться біля 6-7 різних храмів та церков, в тому числі – Basilica San Nicola (Церква Миколая Чудотворця). Вхід вільний (як і в усіх тамошніх церквах); людей було немало. В «нижньому» храмі церкви (тобто на нижньому ярусі), знаходиться власне сама ікона святого Миколая Чудотворця, та його мощі.
Там же, знаходиться вітрина для пожертвувань. Цікаво, що серед купюр переважали гривні. Або наші жмотяться кидати долари/євро, або дійсно так багато українців відвідує церкву.
Так, було чути багато в тому краї української та російської мови – тому наших туристів там таки не мало.
Що ще дуже сподобалося? Це вузенькі італійські вулички. Дуже атмосферно, та красиво – багато з них прикрашені квітами, якимись маленькими скульптурками. Відчувається, що це та, не туристична Італія – а просто Італія, як вона є.
