Ну, я як же без «родзинки» поїздки – подорожі в Рим? Подруга моєї милої живе там уже декілька років, тому пропустити таку можливість ми просто не могли. Квитки ми замовили за пару днів до поїздки, тому вдалося купити найдешевший варіант – 59 євро з двох, в одну сторону. По тамошнім цінам це не дорого, оскільки звичайно квитом можна купити, починаючи з 39,5 і вище. Але – це для потягу, що їде до Риму 4 години. На той, що їде 6,5 годин, квитки коштують від 20 євро; але такі поїзди не часто ходять… Квитки купили на сайті Trenitalia, а роздрукували в пансіонаті – проблем з цим взагалі не було.
Варто сказати, що потяги їздять дійсно швидко. Біля Риму, швидкість потягу складала 240 км/годину. Навіть коли ми були у Монополі, і чекали на платформі наш потяг; мимо промчався потяг на такій швидкості, що ми пожаліли, що стояли близько до платформи. Саме тому, навіть на невеликих вокзалах, немає переходу по коліям між платформами – треба користуватися підземним переходом.
Про сам Рим та Ватикан, що де коли і як ми бачили розписувати нічого не буду – в мережі є повно всіляких блогів/статтей/заміток по подорожам у «Вічне місто», згадаю лише деякі моменти.
Колізей
Дорожній рух – як я і писав раніше – дійсно навіжений. Особливо «порадували» безстрашні (а може і безсмертні теж) водії скутерів. О так, скутерів там багато кругом; і в Барі, і в Римі – та і в інших містах. Водії на скутерах плювати хотіли на те, що машина може їх переїхати, і не помітити; тому на світлофорах, поворотах – намагалися їхати в перших рядах, попереду автівок. Це було дивно бачити; навіть в рідних Сумах, в порівнянні з водіями Італії, маршрутчики – ну просто янголи, і взірці правильного водіння.
В Римі було пекуче сонце, але радувало те, що в багатьох місцях можна було знайти невеликі джерела води – як нам казали, що водопровід, по якому тече ця вода, ще з часів Римської імперії. Багато таких фонтанчиків-джерел (їх ще називають фонтанелли), не закриваються, і вода тече ввесь час. Але вона не пропадає просто так – стікає вниз, фільтрується через підземні шари (природнім шляхом), і вже десь під Римом, під дією тиску, знову виходе по водопроводу. Тому померти від спеки в Римі не вдасться.
В Римі можна пообідати піццою за 6 євро в ресторані, з виглядом на Колізей. Звучить як фантастика – оскільки ми звикли до того, що чим ближче до туристичних точок, тим дорожче все навкруги, але цього разу це було не так. Єдина деталь – ресторан знаходиться на вулиці, облюбленій «блакитно-рожевими» представниками (там навіть висів різнокольоровий прапор, в знак підтримки, так би мовити). Але, тусуються вони там ввечері-вночі, тому вдень – це звичайна вулиця, із гарними і недорогими ресторанами.
А от що засмутило – так це ціни на пиво. Пиво в Італії дорожче чим вино. Бокал коштує біля трьох євро, що дуже багато по європейським міркам. І не сказати, що воно вже таке прямо класне – звичайне, пиво як пиво. Але так сталося, що воно дійсно дороге; хоч на це жаліються не лише туристи, але і самі італійці.
Подорожувати по Риму можна безкоштовно – тобто щоб побачити пам*ятки, цекрви, храми, не обов*язково платити, і купувати квитки. Так, щоб попасти в Колізей – треба квиток, але поруч з ним, можна тусуватися безкоштовно. І так багато де; в Ватикані був відкритий храм Петра і Павла, але вхід у Сікстинську Капеллу був платний. Тому в ідеалі, можна відвідати багато цікавих місць, і особливо не тратитися.
До публічного розпиття алкогольних напоїв наче відносяться нормально; оскільки в міських парках, вдень, були компанії, які розпивали вино без ніяких проблем. До речі, поліцією дозволено сідати за руль навіть після двох (!) бокалів вина. Добросовісні водії Словакії навіть після одного «шоту» уже не сідають за кермо, наприклад.
Сувеніри – дивно (в гарному плані), але навіть в центрі Риму, можна було знайти пару лавок, де сувеніри продавалися вдвічі-тричі дешевше, ніж в більшості сувенірних крамниць. А якість була не гірше.
В цілому, в Римі було дуже класно та цікаво – оскільки за півтора дня, що ми фактично там пробули, разом із друзями ми обходили купу всіляких місць, і побачили багато чого цікавого та красивого. Загалом, рекомендую – якщо є така можливість побувати в Римі, треба нею користуватися, воно того варте.
Якось так. Ця стаття не претендує на якусь оригінальність, чи спробу яскраво описати всі деталі нашої відпустки. Це просто деякі факти, особисті роздуми та відчуття по побаченому-почутому.
І хоча в цілому було гарно, ми зрозуміли, що на найближчий час в Італію нас не тягнутиме – можливо, погода зіграла своє (бо повернувшись додому, ми не загоріли ні на грам), можливо і їжа (їсти кожного дня піццу чи пасту – не для простих смертних, тут треба «закальонний» організм, як у італійців. Перше, що ми приготували із задоволенням скуштували по поверненні додому – це звичайний суп. А італійці супи не поважають, на жаль). Взагалі, ми зрозуміли, що така Італія, яку ми бачили – не для тих, хто хоче просто полежати на сонечку; в пошуках теплого моря треба їхати в інші краї. Хоча і в Італії можна знайти море, можливо це нам так пощастило просто.
Хоча, ні краплі не жалкуємо про цей відпочинок – і не відмовляємо від поїздки тих, хто планує туди подорож.
Єдина невелика порада – треба трохи підучити мову. Навіть з англійським, далеко не заїхати… А безкоштовних курсів, які дадуть якусь базу, повно – достатньо пошукати відеоуроки на ютубі. Особисто я пожалкував, що полінився потратити хоча б пів-годинки в день на вивчення якихось елементарних фраз.
А, і не забудьте взяти з собою сонцезахисні окуляри. Це не те, що ми їх забули взяти, і ходили як китайці, ні. Хоча кого я обманюю?.. Їхати на море, і не взяти з собою «штори» – можемо, вміємо, практикуємо. Але – не рекомендуємо.