Подорож в Італію: Welcome to Monopoli and Ostuni (ч. 2)


При підготовці до поїздки, ми взагалі ніяк не думали, що будуть якісь проблеми із обідами чи вечерями. Але перший день нас здивував – ми обійшли декілька вулиць (було десь близько шести-семи годин вечора), і не знайшли ні одного відчиненого рестика, або кафешки. Добре, що знайшли супермаркет – доволі гарний; і там ми змогли купити щось на вечерю.

Важко передати вираз обличчя на рецепції в «Ромео», коли ми запитали, де можна пообідати (наступного дня, десь біля дванадцятої). Він перелякано запитав «Ви хочете пообідати зараз?», і було зрозуміло, що обід нам не світить. Чому? Бо в таку пору відчинені Макдональдси, KFC, бєляши-шаурма, і інші маленькі магазинчики з випічкою. Але рестики-кафешки відчинялися мінімум з 19-00, а то і пізніше. І причина цьому не сієста – бо вона закінчується біля 16-00, ні. Просто такі традиції. Зате відчинені тоді вони до півночі, а то і довше.

Звичайно, можливо це так лише в Барі; бо в Римі можна було попоїсти в піццерії і в обідню пору. Але Рим – це Рим, а в містах по менше справи ідуть по-іншому.

До речі, рекомендуємо тамошню місцеву закусочну Mastro Ciccio. Вони працюють цілий день, з невеликою перервою, і там можна купити невелику піццу, або «бутерброд» із м’ясом, чи рибою – що кому подобається. Готують швидко, їсти можна прямо там (навіть на вулиці стоять столики), або брати з собою. Так що для нас це був гарний варіант.

Побували ми і в місцевому ресторані. Було добре те, що він був не для туристів – там «тусувалися» в основному місцеві аборигени. Звичайно, що трошки попали «впросак», оскільки, наприклад, оливки, які були люб*язно запропоновані офіціанткою, обійшлися в 3 євро – що за десяток оливок багатувато. Але! Справедливості заради, варто сказати, що більш смачніших оливок ми ніде не куштували – оскільки вони не були в якомусь кислому, чи солоному соусі-воді, як їх продають у нас.

Рахунок також містив незрозумілий пункт – «coperto». Персонал англійською не розмовляв, тому ми вирішили не допитувати їх, а оплатили рахунок + чайові. Була підозра, що “coperto” – це і є вже чайові, але… Як ми вигуглили пізніше, це дійсно так: в рахунок може включатися вже плата за сервіровку стола та / або обслуговування (coperto та servizio відповідно). Тому в такому випадку, чайові залишати не обов’язково. Але якщо і залишите – ніхто на вас не образиться )))


Барі вигідне тим, що з залізнично-дорожнього вокзала можна поїхати куди завгодно, чим ми і користувалися. Так, до Монополі поїздом можна було доїхати за 36 хвилин. Коштував квиток 3,20; регіональним поїздом (Regionale …).

На вокзалі є каси, але в основному люди купують квитки в автоматах. Там можна вибрати мову (англійська теж була), і за декілька кроків можна було отримати роздрукований білет. В тому самому Монополі, кас взагалі не було – лише самі автомати.

Але важливий факт – квитки без заброньованих місць, треба прокомпостувати. Інакше – можна отримати штраф; хоча квитки і не завжди перевіряють. Компостувати треба на вокзалі, в поїзді автоматів немає. Самі компостери (на жаль, фото ми не зробили), виглядають як зелена овальна коробка, із дисплеєм. До речі, спочатку я думав що напис «In Servizio» означає, що автомат не працює («в сервісі»). Але все навпаки – якраз з таким надписом, автомат працює, аж бігом.

До речі, можна почитати більш детально про систему квитків ось тут – A beginner’s guide toTrain travel in Italy. Але в свій час, ми цього гайду не бачили… Але не біда – проблем ми не мали.

Що ще нас здивувало, так це затримки потягів. Так, потяг Барі – Мілан (це ми бачили на табло), затримувався на 6 годин! Подібну ситуацію ми бачили і в Римі, де потяги затримувалися на 4 – 6 годин. Іноді це пов*язано із погодніми умовами; але, на щастя, нам не довелося відчути на собі такі затримки.


Дуже нам сподобалося в Монополі. Теж є багато на що подивитися – старе місто, церкви, вузенькі вулички. Але берегова зона – теж дуже класна. Там особливо не покупаєшся, до пляжів ми так і не дійшли (бо я сильно нив по цьому приводу, і було ліньки далеко йти), але вигляд на море відкривався дуже гарний, кращий, ніж в Барі. Там же знаходиться невелика бухта, із човнами, катерами; місцеві рибаки плавали за уловом. Взагалі, дуже гарно – ми там були два рази, тому рекомендуємо.

Цікава історія була з туалетами – слідуючи знакам, ми наче і прийшли до потрібного місця, але нічого там не знайшли. Але коли проходили мимо через пару годин – туалети були відчинені. Вони працюють по розкладу! По розкладу, Карл!

 

Ще одне місто, яке ми відвідали, було Остуні. З ним ми трошки прогадали, оскільки вийшовши з поїзда, ми зрозуміли, що до самого міста – далеко, пішком дійдемо за пару годин; а моря взагалі не бачити. Добре, що на зал.вокзалі була автобусна зупинка – зорієнтувавшись, ми прочитали, що автобус іде в місто; тому стали чекати автобус.

Водій виявився гарний – розмовляв англійською, і після того, як ми приїхали в місто, навіть показав, де шукати зупинку, щоб доїхати назад. Респект таким людям, чесно.

В самому місті було багато туристів. Набагато більше, ніж в Барі чи Монополі, як нам здалося. Подивитися там було на що, але основна «фішка» це те, що знаходиться воно на висоті, тому з крайніх будівель добре видно все навкруги.

Та і саме Остуні називають «біле місто», через те, що будинки в центральній частині міста побудовані із білого вапняка. Здалеку, місто виглядає як Гондор, із Толкієнівського «Володаря Перстнів».

Центральну частину міста ми обійшли не поспішаючи за пару годин, але воно було варте, поїхати туди, і побачити щось новеньке.

Знову ж таки, квитки на автобус можна було купити у водія, коштували 1,5 євро – хоча дорога і займала біля 20 хвилин.

Leave a comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *